УДК: 338.33:658

DOI: https://doi.org/10.36887/2415-8453-2021-2-40

Богдан Михайлович ГНАТКІВСЬКИЙ
доцент, доцент кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту
Львівський національний університет імені Івана Франка
E-mail: bhnatkivskyi@ukr.net
ORCID ID: 0000-0001-5146-9077

JEL classification: О31; Q16

Анотація

У статті обґрунтовано запровадження раціональних змін спеціалізації виробництва в аграрних підприємствах та їх збутової орієнтації з погляду на зростання пропозиції продукції переробки аграрної сировини власного виробництва в контексті виходу на нові товарні ринки та підвищення економічної ефективності основної діяльності з використанням комерційних та інтеграційних інструментів реалізації стратегій розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу. Встановлено, що диверсифікація, загалом, в економічній теорії розглядається як засоби поліпшення фінансових та економічних показників виробничо-комерційної діяльності підприємств. Визначено, що ключовими напрямами диверсифікації виробництва, як базису інноваційного потенціалу, в аграрних підприємствах є: освоєння власної переробки сільськогосподарської продукції з метою створення більших обсягів доданої вартості в межах підприємства та оперування з продукцією переробки на цільових ринках з менш складними бар’єрами входу; управління структурою номенклатури виробництва продукції шляхом освоєння нових її видів з метою мінімізації цінових та збутових ризиків; вихід на ринки агротехнологічних послуг за наявності надлишків сільськогосподарської техніки та обладнання для їх надання з метою стабілізації фінансового стану та, тим самим, забезпечення самоінвестування. Виявлено, що лише результативний розвиток інноваційної діяльності аграрних підприємств дає змогу пристосуватись до постійних змін зовнішнього середовища, а запровадження диверсифікації є одним із планомірних методів забезпечення належного рівня конкурентоспроможності та повноти стійкості фінансового становища в умовах постійних ринкових трансформацій. Обираючи стратегії диверсифікації, підприємства орієнтуватимуться на досягнення успіху. Проте, якщо система управління не націлена на освоєння сучасних та інноваційних технологій, що даватимуть змогу виробляти нові види продукції за вищою якістю з одночасно найменшими затратами, то через проміжок часу виникатимуть ризики ослаблення ринкових позицій підприємств на цільових ринках збуту.

Ключові слова: стратегія диверсифікації, суб’єкти аграрного бізнесу, інноваційний процес, інноваційно-інвестиційний потенціал, конкурентоспроможність.

Список літератури

1. Минцберг Г., Альстрэнд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий. СПб. : Питер, 2000. 336 с.
2. Зуб А.Т. Стратегический менеджмент : учебник и практикум для академического бакалавриата. М.: Изда-тельство Юрайт, 2015. 375 с.
3. Тєлєтов О.С. Маркетинг продукції виробничо-технічного призначення: монографія. Суми : Вид-во Сумського державного університету, 2002. 231 c.
4. Тян Р.Б. Ткаченко В.А. Планирование и контроль деятельности предприятий : учебник. Днепропетровск : Наука и образование, 2003. 300 с
5. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент: навчальний посібник. К.: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2001. 560 с.
6. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: навч. посібник. К.: КНЕУ, 1999. 384 с.
7. Бутыркин А.Я. Интеграция и диверсификация – базовые стратегии розвития корпорации. Страховое дело. №4. С. 52-59.
8. Шепіцин А.О. Стратегія диверсифікації як основа формування конкурентоспроможності аграрної продукції. Вісник Житомирського державного технологічного університету. 2003. №3. С. 256–259.
9. Лагодієнко Н. В., Шаповалова І. О., Рибалко С. В. Фінансове забезпечення інноваційної діяльності в системі підвищення конкурентоспроможності переробних підприємств АПК. Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління. (1). С. 49–57.

Статтю було отримано 22.05.2021