УДК 316.77

DOI: https://doi.org/10.36887/2415-8453-2024-4-61

Близнюк Тетяна Павлівна,
доктор економічних наук, професор,
професор менеджменту, бізнесу та адміністрування,
Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця
https://orcid.org/0000-0002-8291-4150
Ван Хунхай,
аспірант, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця,
доцент, Коледж туризму Чжецзяня, Китай
https://orcid.org/0009-0001-3147-6509

JEL classification: D83; M14

В останні десятиліття у вітчизняній науці ведеться активний пошук методології дослідження комунікаційних технологій для дослідження сутності соціальної комунікації, тому що ця наукова дефініція досі не мала сталого визначення та усталеної норми визначення. Вперше концепція «соціальна комунікація» була визначена під час Другого Ватиканського Собору в 1963 році. На другій сесії цього Собору вперше було використано безпосередньо дефініцію «соціальні комунікації», раніше вона визначалася лише за допомогою інших концепцій. Методологічним проривом у дослідженні соціальних комунікацій і соціально-комунікаційних технологій є концепція, запропонована українським дослідником В. Різуном, в якій ці дефініції автоматично відносять до сфери соціальної інженерії. Вчений зазначає, що підхід до соціальних комунікацій як до інженерної дисципліни має принципове значення для розуміння організації соціально-комунікаційної діяльності, підготовки кадрів та проведення досліджень у цій сфері. Соціально-комунікаційна інженерія є одним із найновіших видів інженерії. Об’єктом соціо-комунікаційної інженерії є соціальні комунікації та їх компоненти. Предметом соціо-комунікаційної інженерії є методи, засоби та способи проектування та побудови соціокомунікаційних технологій і систем. Соціо-комунікаційна інженерія складається зі специфічних прийомів, що використовуються для проєктування та побудови соціо-комунікаційних технологій, систем і загальнонаукових методів. Соціо-комунікаційна інженерія формує правила правильної побудови соціальних груп, встановлення внутрішніх відносин у таких групах, правила побудови зв’язків таких груп із зовнішнім світом. Саме інструменти соціо-комунікаційної інженерії дозволяють розробляти моделі для опису сучасних соціальних мереж, використовуючи прийоми з різних галузей науки та потужний математичний апарат, використовуючи аналогії між фізичними явищами «неживої» природи та способами функціонування соціальних груп, спільнот і мереж.

Ключові слова: соціальні комунікації, соціо-комунікаційна інженерія, організація соціально-комунікаційної діяльності, компоненти соціальних комунікацій, інструменти соціо-комунікаційної інженерії.

Література

1. Бондаренко І. С. Прикладні комунікаційні технології у фокусі методології соціального інжинірингу. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. 2020. Том 31 (70). № 3 Ч. 3. С. 199-204. DOI: https://doi.org/10.32838/2663-6069/2020.3-3/31.
2. Ільганаєва В. О. Інформація та знання в інформаційно-комунікаційних процесах. Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації. № 2. С. 149–154.
3. Кунанець Н. Е., Пасічник В. В., Федонюк А. А. Соціокомунікаційна інженерія: об’єкт, предмет і методи дослідження. Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Інформаційні системи та мережі. № 829. С. 374-389.
4. Різун В. В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій. Світ соціальних комунікацій. 2011. Т. 1. С. 7.
5. Різун В. В. Соціальні комунікації як інженерне вчення, або соціальні комунікації в системі соціального інжинірингу (соціальної інженерії). Комунікація. 2012. № 2. С. 8–18.
6. Холод О. М. Соціальнокомунікаційний інжиніринг як методологія дослідження соціальних комунікацій. Світ соціальних комунікацій. 2012. Т. 8. С. 7–12.
7. Decree on the Media of Social Communications Inter Mirifica Solemnly Promulgated by His Holiness Pope Paul VI on December 4, 1963. URL: http://www.vatican.va/archive/hist_councils/ii_vatican_council/documents/vat-ii_decree_19631204_inter-mirifica_en.html.
8. Newman M. E. The structure of scientific collaboration networks. Natl. Acad. Sci. USA, 2000. Vol. 98, № 2. P. 404–409. DOI: https://doi.org/10.1073/pnas.98.2.404.

Статтю було отримано 10.10.2024