УДК 658.012.32

DOI: https://doi.org/10.36887/2415-8453-2024-3-9

Гагарінов Олексій Валерійович,
доктор філософії, амбасадор Фонду Родини Богдана Гаврилишина, викладач кафедри економіки підприємства та організації бізнесу, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця
https://orcid.org/0000-0002-3886-8388

JEL classification: P42

В статті дослідженні аспекти стратегічного спрямування діяльності підприємств. Ми виходимо з того, що підприємство за визначенням є цілеспрямованою відкритою системою, яка обмінюється із зовнішнім середовищем товарно-матеріальними цінностями, енергією та інформацією. Недостатнє приділення уваги до стратегічного спрямування діяльності підприємств з позиції його менеджменту понижує його рівень системної досконалості, зокрема системного потенціалу та здатність до стійкого розвитку на майбутнє в цілому. Менеджмент вітчизняних підприємств і досі сприймає більшість аспектів стратегічного управління як формальні процеси, які декларуються, але за фактом не покладаються в основу діяльності підприємства та, відповідно, зменшують потенціал досягнення довгострокових стійких результатів на практиці. Якщо менеджмент підприємства не займається цими питаннями, то персонал, в залежності від системи своїх цінностей та культури як образу життєдіяльності в цілому, буде розглядати свою роботу на підприємстві в межах своєї діяльності. з більшою вірогідністю, тільки з позиції досягнення своїх власних цілей та задоволення особистих інтересів. Найбільше уваги приділяється до завдання місії підприємства, як елементу набора стратегічних цільових орієнтирів. Проте, єдиного підходу щодо самого процесу розробки місії підприємства наразі не існує. Врахування переліку елементів місії та вибір тих, які найбільш актуальні з точки зору поточного системного стану підприємства в контексті його стратегічного спрямування безпосередньо знаходить своє відображення в виборі та реалізації підходу до формування місії підприємства. Функціонування підприємства у напрямку визначеної місії стає можливим завдяки встановленню та досягненню цілей його діяльності. В той час, ціль – це конкретний стан бажаного результату у майбутньому, якого прагне досягти підприємство. Місія підприємства та стратегічні цілі діяльності, що витікають з неї, дозволяють підприємству узгоджувати рівень системного потенціалу, погоджуючи свої амбіції зі станом зовнішнім середовища, в якому воно функціонує. Саме цільові орієнтири є базисом стратегічного спрямування діяльності підприємств та визначають майбутній бажаний його стан, зокрема можливість бути потенційно конкурентоспроможним у ринкових умовах у довгостроковій перспективі. Також, вони дають можливість менеджменту підприємства здійснити погляд з майбутнього у теперішній час та визначити які дії необхідно виконувати кожному всередині підприємства сьогодні задля досягнення визначеного стану у майбутньому. В цілому, можна сказати, що завдання цільових стратегічних орієнтирів дає підприємству можливість придбання таких характеристик, що забезпечують йому можливість довгострокового ефективного функціонування у ринковому висококонкурентному середовищі. У зв’язку з цим актуальним виявляється розгляд підходів щодо завдання цільових стратегічних орієнтирів підприємства, які існують на сьогоднішній день у зарубіжній та вітчизняній теорії та практиці стратегічного управління.

Ключові слова: стратегічний менеджмент, стратегічні орієнтири, підприємство, стратегічний напрям.

Література

  1. Aaker D. Strategic Market Management. Wiley, Pennsylvania State University, 1995, 279 р.
  2. Кобзев П.М. Информационное обеспечение стратегического управления предприятием на базе системного подхода. Стратегія економічного розвитку України. Спецвипуск. 2011. №28. С. 111-120.
  3. Мінцберг Г. Зліт і падіння стратегічного планування. Київ: Вид-во Олексія Капусти (підрозділ «Агенція «Старт»), 2008. 412 с.
  4. Передало Х.С., Мирончук Т.В. Фактори впливу на формування змісту місії машинобудівних підприємств. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: «Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку». 2008. № 624. С. 62-69.
  5. Протасова Л.В. Деякі теоретичні аспекти стратегічного планування діяльності підприємства. Вісник Хмельницького національного університету. 2010. № 4. Том 2. С. 216-220.
  6. Якименко О.С. Моделювання процесу досягнення цілей розвитку підприємств в умовах динамічних змін. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. 2012. № 10 (36). С. 120-125.
  7. Кобзев П.М. Стратегическое управление рыночной трансформацией предприятий на базе системного похода. Економіка розвитку. 2005. № 1 (33). С. 93-98.
  8. Филькельштейн С., Харви Ч., Лотон Т. Стратегия прорыва: Пер. с англ. О.В. Репецкой. К.: Companion Groups, 2007. 336 с.
  9. Іванов Ю.Б., Тищенко О.М., Чечетова-Терашвілі Т.М., Ревенко О.В. Стратегія підприємства: підручник. Харків: ВД «ІНЖЕК», 2009. 560 с.
  10. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: підручник Київ: КНЕУ, 2004. 699 с.
  11. Доможилкина Ж.В., Макарова А.С. Миссия предприятия: значение и методология разработки. Наукові праці Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Кримський агротехнологічний університет»: Економічні науки». 2012. Випуск 141. С. 144-152.
  12. Столяренко О.О. Еволюція стратегічного управління підприємством. Науковий вісник НЛТУ України. 2011. Випуск 21. № 18. С. 266-272.
  13. Скляр І.Д., Боронос В.М. Проектне фінансування: конспект лекцій. Суми: СумДУ, 2008. 77 с.
  14. Гудзь О.І., Мусійовська О.Б. Методичний підхід до обґрунтування стратегії розвитку підприємства. Економіка та управління підприємствами. 2018. Вип. 18. С. 346-352.

Статтю було отримано 03.08.2024